Покаяння - це шлях до повернення ясного розуму.

Покаяння в буддизмі відрізняється від простого жалю. Якщо ви завдали комусь шкоди чи болю, ви повинні спочатку поглянути на це чесно. If you hide your faults or insist that it is not your fault until the end, it becomes difficult for the other person and your heart becomes more tightly closed.

У покаянні є визнання. It contains a heart that can say, “I was wrong,” a heart that recognizes shame, and a heart that decides not to repeat the same mistake again. Це серце не є серцем, яке руйнує себе, принижуючи себе, але серце, яке повертається на правильний шлях, роблячи.

Але покаяння — це не зациклення на минулому. Це не означає, що ви повинні перестати лити сльози, коли побачите свої помилки. Це означає визнати це, вибачитися за те, за що ви повинні вибачитися, і знову йти в чистому напрямку. Покаяння є практикою, оскільки воно веде до нових дій.

Первісний розум подібний сонцю. Хмари можуть закрити сонце, але вони не можуть закрити саме сонце. Так само провина може покрити серце, але вона не осквернить повністю первісну чисту природу. So, repentance is not about despairing and saying, “I am finished,” but about recognizing the clouds that are blocking us and turning back toward the light.

Справжнє каяття починається з визнання того, що ви зробили не так, але на цьому воно не закінчується. Ми повинні вірити в свій первинний ясний розум і піти так далеко, щоб змінити наші дії сьогодні, щоб уникнути повторення тих самих помилок. У той час покаяння стає не тягарем провини, а дверима до практики.