Природа Будди — це не те, за що я тримаюся, а шлях, який потрібно відкрити.

Буддизм Махаяни говорить, що всі живі істоти мають природу Будди. Це означає, що ніхто не покинутий і що кожен має насіння для руху до просвітлення. Це змушує мене відмовитися від думки, що я людина, якій бракує, і що просвітлення – це робота особливої ​​людини, яка знаходиться далеко.

Однак віра в природу Будди не означає припинення практики, кажучи: «Це вже зроблено». Йдеться про те, щоб вірити, що в мені є яскравість, і розвивати свій розум, щоб виявити цю яскравість, яка ще не розкрита. Йдеться не про придбання чогось нового ззовні, а про те, щоб усунути те, що було затемнено, і підтвердити вихідний шлях.

Тут теж варто бути обережним. Якщо ви тримаєтеся природи Будди так, ніби це якась сутність, яка ніколи не змінюється, ви можете пропустити не-я і середній шлях, про який говорить буддизм. Природа Будди — це не те слово, яке робить велику заяву про «я, яке можна осягнути». Швидше, це вчення, яке дозволяє нам відмовитися від нашої одержимості бути фіксованим і чітко побачити, як розум виникає і зникає у стосунках.

На практиці ці дві речі повинні зберігатися разом. Одна — це глибока віра в те, що всі істоти мають потенціал для просвітлення. Інший — це чесна практика контролю над своїм розумом і розкриття його день у день, не приймаючи цю можливість як свою власну.

Деякі люди можуть відразу розвинути віру. Деякі люди можуть почати шлях духовної практики, маючи лише одну маленьку можливість. Важливо скористатися цією можливістю, очистити свій розум і потроху змінити свої слова та дії. Коли віра в природу Будди робить життя легшим і веде до дій бодхісаттви по відношенню до інших, ця віра набуває правильного напрямку.

Тому слова «Я вже Будда» не повинні бути вироком гордості. Це має бути зобов’язання практикувати: «Я буду жити, відкриваючи в собі яскравість». Стаття Будди — це не ім’я, яке міцно стверджує мене, а світильник, який дозволяє мені позбутися прихильностей і йти шляхом.