Емоціями можна керувати

Люди часто кажуть: «Такий вже я за вдачею» або «Як людина може змінитися в моєму віці?» Це правда, що давно усталені схильності й звички непросто змінити. Але це не означає, що кожну емоцію, яка виникає зараз, ми маємо приймати як невідворотну долю.

Емоція — це не все, ким я є. Це лише одне явище, що з'являється в розумі просто зараз. Можуть виникати гнів, образа, страх і ненависть. Так само, як змінюється погода, змінюються й умови розуму: коли умови складаються, з'являється емоція, а коли умови змінюються, вона вщухає.

Важливо не заперечувати емоцію і не придушувати її. Так само важливо не промовляти одразу все те, що підказує емоція. Усвідомлення — це визнання, як воно є, того, що ця емоція виникла, і спостереження за нею.

Якщо ж натомість ми одразу віримо, що емоція — це ми самі, вона несе нас за собою. Коли ми думаємо: «Я — гнів», легко переплутати слова гніву зі словами, які маємо промовити. Але коли бачимо: «Просто зараз у моєму розумі виникає гнів», між емоцією та дією відкривається невеликий простір. Саме в цьому просторі починається практика.

Відчувати гнів не означає, що ми маємо неодмінно діяти під його впливом. Спочатку можна помітити, що гнів виник, і на мить поспостерігати за ним. Навіть коли сила емоції залишається незмінною, з'являється простір, у якому можна обрати: виливати цю силу в слова й дії чи ні.

У буддизмі усвідомлення — це не холодне спостереження за емоцією. Це бачення мудрістю того, де виникло страждання, і скерування цієї енергії в бік співчуття, щоб вона не завдавала шкоди ні нам самим, ні іншим. Практика — це мудрий вибір наступного слова й дії без того, щоб емоція нас захоплювала.

Емоції подібні до хмар. Так само, як хмари утворюються в небі й розвіюються, емоції виникають і минають відповідно до умов. Хмарне небо не перетворюється суцільно на хмару. Так само гнів, що виник у розумі, не робить мене самим гнівом.

Коли ми хапаємося за емоцію, вона стає прив'язаністю; коли ми йдемо за нею, як вона є, вона легко стає кармою. Але коли ми впізнаємо її і спостерігаємо за нею, та сама емоція стає матеріалом для практики. Нічого страшного, якщо усвідомлення прийшло трохи пізніше. Якщо слова вже сказані, обміркуйте їх і виховуйте звичку помічати трохи раніше наступного разу.

Особистість несе на собі слід давньої звички, тоді як емоція — це рух миті. Повторне помічання цих миттєвих рухів змінює наші звички реагування. Коли ці звички змінюються, особистість, стосунки й напрямок життя також можуть поступово змінюватися.

Отже, практика — це не стати людиною, яка взагалі не відчуває емоцій. Це стати тим, хто знає, коли виникає емоція, не дає їй себе понести і може обирати наступну дію зі співчуттям і мудрістю. Це не стерти емоцію, а стати її володарем.