Від плекання розуму до розуму, що виникає сам

Якщо ви впорядковуєте прочитане й вивчене, згодом можете озирнутися й побачити, чого саме ви вчилися. Практика не зупиняється на читанні. Вдумуватися в сенс і впорядковувати його — це основа, на якій можна йти далі. Тепер ви переходите до наступного розділу й трохи глибше вдивляєтеся в повчання про не-думку (мунйом) та дію розуму.

У традиції Сон основним сувоєм спершу була Ланкаватара-сутра, але після П'ятого патріарха Хонін Суніма в центр було поставлено Алмазну сутру. Одне з її головних повчань: «Плекайте розум, що ніде не затримується». Розповідають, що Шостий патріарх Хєнеун Сунім, ще дроворуб, почув цей рядок там, де продавав дрова, і одразу збагнув суть. Ця історія межує з легендою, проте вона показує, наскільки повчання Алмазної сутри відкрите для всіх і наскільки воно універсальне.

Повчання «Плекайте розум, що ніде не затримується» можна розглядати з місця практики й з місця пробудження. Як практик, ви маєте плекати цей розум, що ніде не затримується. Після пробудження цей розум, що ніде не затримується, виникає сам. Між «плекайте розум» і «розум виникає» лежить велика відмінність. Перше означає докладати зусиль і вправлятися, щоб так сталося; друге — що завдяки пробудженню цей розум діє природно.

До пробудження залишаються розрізнювальна думка, прив'язаність і звички, що вироблялися довго. Зустрівши приємне, ви хапаєтеся за нього; зустрівши неприємне, відштовхуєте його. Похвала вас тішить, осуд — хитає. Тому вам слід озирнутися на себе й намагатися не піддаватися такому розумові. Практика — плекати співчуття й розум пробудження (бодгічітту), не затримуючись ні на баченому, ні на звуку, запаху, смаку, дотику чи думці, не чіпляючись за минуле, теперішнє й майбутнє й не затримуючись на думці «я».

Поки залишаються розрізнювальна думка, прив'язаність і чіпляння, розум сильно хитається. В одних обставинах ви дуже гніваєтеся, до деяких предметів виникає міцна прив'язаність, і ви не хочете їх відпустити. Там, де пробудження ще не настало, такі стани можуть виникати. Тоді потрібне зусилля — дивитися на розум і дбайливо його втихомирювати. Замість того щоб іти за гнівом чи прив'язаністю, що здіймаються, ви вправляєтеся так, щоб мати змогу відійти від такого стану розуму.

Після пробудження, коли чіпляння й прив'язаність більше не стають на заваді, розум, що ніде не затримується, діє сам. Вам не потрібно навмисно збуджувати розум, думаючи: «Не можна чіплятися», «Треба виявити співчуття», «Не можна гніватися», «Не можна розрізнювати». Усе стає таким природно. Те, що Хєнеун Сунім пробудився на рядку «Плекайте розум, що ніде не затримується», можна розуміти так: він побачив дію розуму, який ніщо не тримає й який не потрапляє в пастку розрізнювальної думки, прив'язаності та омани.

До пробудження ви вправляєтеся в не-затриманні (му-чжу) — у тому, щоб ніде не затримуватися. Після пробудження це не-затримання стає самим життям. Ви минаєте стадію, на якій докладаєте зусиль, щоб не затримуватися, і живете без перепон, не втримувані жодною думкою. Розум діє природно, але ні до чого не липне.

Це повчання триватиме ще кілька днів. Не випускайте з уваги ось що: на стадії практики зусилля потрібне. З того, що розум після пробудження діє вільно й сам, не випливає, що й ваша теперішня практика відбувається сама. Там, де пробудження ще не настало, цей природний стан розуму важко осягнути повністю. Щоразу, коли ви бачите, чуєте, відчуваєте запах чи дотик, розум викликає багато відгуків. Вам слід озирнутися, щоб вони вас не полонили, і докласти зусиль, аби перейти через перепони. Розум, що після пробудження стане природним, ви зараз плекаєте практикою.