Практика не-розуму й остаточне пробудження
Погляньте на споконвічно чисту свідомість, що вища за «люблю» і «не люблю».
Живучи, ви безперервно зустрічаєте зовнішні предмети, і у відповідь на них виникають симпатії та антипатії. Побачивши гарний самоцвіт чи дорогоцінний скарб, ви відчуваєте бажання заволодіти ним; відчувши запах пахучого мускусу, ви тішитеся. Так само, зустрівши щось брудне чи сморід, ви відчуваєте неприязнь і відразу.
Отже, щойно шість органів чуття зустрічають шість предметів чуття, розум безперервно реагує, і з цієї реакції виникають жадоба й гнів, чіпляння та розрізнювальне мислення. Саме ця робота розуму зв'язує живих істот зі стражданням і каламуттю.
Тож як практикові ставитися до цих предметів і як втілювати не-розум?
Перш за все, вам слід зрозуміти: знати, що вам любе, а що ні, — це не те саме, що чіплятися за це.
Пізнавати гарне як гарне, відчувати пахуче як пахуче, а сморід як неприємний — природна робота відчуттів. Але коли ви бачите щось гарне й відчуваєте, що неодмінно маєте цим заволодіти, або зустрічаєте небажане й відчуваєте, що мусите відштовхнути це за будь-яку ціну, народжуються жадоба й гнів.
Тому практика не-розуму полягає не в тому, щоб усунути відчуття чи силоміць зупинити думки. Вона полягає в тому, щоб усвідомлювати предмети такими, якими вони є, не даючи їм тягти вас за собою.
Зустрівши те, що вам до вподоби, погляньте, чи не виникає жадоба. Зустрівши те, що вам не до вподоби, спостерігайте, чи не виникають відраза й гнів. Не придушуйте цих станів і не намагайтеся їх позбутися; дивіться на них як на непостійні явища, що виникають і зникають залежно від умов.
Це практика, у якій нічого не беруть і нічого не відкидають: пульчхі пульса (不取不捨).
Однак ця практика усвідомлення ще не означає остаточного не-розуму. Помітити, що виникають жадоба й гнів, і відпустити їх — це частина шляху практики. Остаточний не-розум — це стан, у якому повністю згасло корінне невігластво, першоджерело всієї каламуті.
Не-думка й не-розум, про які говорить корейська традиція Сон, — це не просто стан без думок. Це свобода від облудних уявлень і чіпляння, коли відкривається мудрість споконвічно чистої істинної природи.
Зокрема, остаточне пробудження, яке підкреслює вчення Сончхоль Суніма про раптове пробудження й раптове вдосконалення, — це не тимчасова перерва в каламуті. Це остаточне пробудження, у якому цілком обрізано навіть корінне невігластво.
Розум із думкою — це поле живих істот; остаточний не-розум — це поле Будди.
Однак якщо залишається навіть думка про досягнення стану не-розуму, то все ще є той, хто досягає, і те, що має бути досягнуте. Істинний не-розум не затримується навіть на думці про не-розум.
Коли припиняється розрізнювальне мислення, що ділить того, хто пізнає, і те, що пізнається, коли згасають усі облудні уявлення й повністю відкривається споконвічно чиста мудрість, — це і є остаточний не-розум та остаточне пробудження.
Зрештою, практика — це не відхід зі світу й не відгородження від відчуттів. Це життя у світі, де ви бачите, чуєте й відчуваєте, утілюючи свободу, у якій розум не зв'язаний жодним предметом.
Не жадати, коли бачите прекрасне, не гніватися, коли зустрічаєте небажане, і, ясно відрізняючи добре від поганого, не затримуватися в чіплянні, що бере й відкидає.
Зустрівши приємний предмет, розум не затримується; зустрівши неприємний, розум не зв'язується. Серед відсутності і взяття, і відкидання відкривається мудрість споконвічно чистого розуму.
Це напрям практики не-розуму, який варто нести в щоденне життя, і шлях, що веде до остаточного не-розуму та остаточного пробудження.
Сьогодні, зустрівши те, що вам до вподоби, погляньте, чи не додається до відчуття приязні бажання заволодіти. Зустрівши те, що вам не до вподоби, спостерігайте, чи не додається до неприємного відчуття бажання відштовхнути.
Не придушуйте розум, що виникає, і не намагайтеся силоміць його прогнати. Усвідомлюйте, що це явище виникає й зникає залежно від умов, і вправляйтеся в тому, щоб не хапати й не відштовхувати.
Навіть якщо розум на мить заспокоївся, не думайте, що ви досягли остаточного не-розуму. Продовжуйте практику, не затримуючись навіть на бажанні досягти не-розуму.
Відчувати гарне як гарне, а бридке як неприємне — природна робота відчуттів. Практика полягає не в усуненні цього відчуття, а в тому, щоб усвідомлювати жадобу й гнів, які з нього виникають, і не піддаватися чіплянню.
Не придушуйте ні розум, що хоче вхопити добре, ні розум, що хоче відштовхнути небажане; дивіться на обидва як на явища, що виникають і зникають залежно від умов. Це практика, у якій нічого не беруть і нічого не відкидають.
Це усвідомлення — частина шляху практики. Остаточний не-розум і остаточне пробудження — це стан, у якому повністю згасло корінне невігластво, обірвалося навіть розрізнювальне мислення, що ділить того, хто досягає, і те, що досягається, і повністю відкрилася споконвічно чиста мудрість. Бачте, чуйте й відчувайте у щоденному житті, не зв'язуючись жодним предметом, і йдіть шляхом, що не затримується навіть на думці про досягнення не-розуму.
- До солодкого запаху рука тягнеться перша. Від смороду тіло відсувається першим.
- Знати, що вам любе, а що ні, — природне відчуття. Погляньте, чи не додається до нього розум, що хапає й відштовхує.
- Ви не блокуєте відчуття. Ви лише послаблюєте стиснуту руку й напружені плечі.
- Нехай мине й гордість за те, що ви заспокоїлися. Мить тиші — ще не остаточний не-розум.
- До квітки й до компосту — той самий дотик. Щоденне усвідомлення — шлях до остаточного пробудження, де згасло навіть корінне невігластво.